Корупцію як суспільне явище можна розглядати на двох рівнях: економічному та політичному. У зв’язку з тим, що вона завдає значної шкоди державному устрою, функціонуванню державного апарату, підриває авторитет нашої держави на міжнародному рівні, порушує права людини, демократію та призводить до ряду інших проблем, які потребують виправлення, необхідно розглянути цю проблему з урахуванням діючого національного антикорупційного законодавства та досвіду зарубіжних країн.

Україна підписала та ратифікувала Угоду про створення групи держав по боротьбі з корупцією (GRECO) від 05травня 1998 року, яка об’єднала країни для спільного вирішення цього питання, розробки програм та прийняття керівних принципів у використанні для розвитку національного законодавства та практичної роботи і створення без затримки відповідного та ефективного механізму для спостереження за дотриманням керівних принципів та впровадженням інших міжнародних документів,  які прийматимуться для виконання Програми дій боротьби з корупцією

Україна розпочала цю доволі складну процедуру близько 20 років тому. Зокрема, у Конституції України простежуються основи антикорупційного законодавства. Так, у статті 78 Конституції України міститься норма, де визначено, що: «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом». Те ж саме відноситься до Президента України, представників виконавчої влади, суддів тощо.

Варто зазначити, що перший Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05 жовтня 1995 року № 356/95–ВР містив ряд норм, які потребували вдосконалення та доопрацювання. Зокрема, до осіб, які були відповідальні за вчинення корупційних правопорушень, не було віднесено Президента України, а основний вид відповідальності був – адміністративний. Звичайно інші види відповідальності також передбачалися, але Закон відсилав до нормативно-правових актів, у яких містились санкції.

18 жовтня 2006 року була ратифікована Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 року № EST173, відповідно до якої Україна приєдналась до точки зору щодо необхідності здійснювати у невідкладному порядку спільну кримінальну політику, спрямовану на захист суспільства від корупції, включаючи ухвалення відповідних нормативно-правових актів і вжиття превентивних заходів. Тому, ця ратифікація здійснила свій вплив на вдосконалення антикорупційного законодавства. Для вдосконалення напрямку боротьби з корупцією був прийнятий Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07 квітня 2011 року № 3206-VI. Вказаний Закон значно розширив перелік осіб відповідальних за корупційні правопорушення. Доповнено перелік суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. Варто наголосити, що цей перелік розкрито достатньо повно, включаючи не лише контролюючі органи, а й органи, які займаються координацією, організацією заходів та правового регулювання, запобіганню вчиненню корупційних правопорушень. Щодо заходів, які спрямовані на запобігання та протидії корупції, то перелік у Законі України «Про запобігання та протидії корупції» доповнився обмеженням щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування; отриманням подарунків (пожертв) тощо.

Отже, якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції. Причому, дія елементів запобігання корупції починається ще на стадії добору публічних службовців, і супроводжує його не лише протягом перебування на ній, а і після звільнення зі служби.

Але враховуючи те, що проблема корупції досить складна та потребує кардинального вдосконалення, напрямок антикорупційного законодавства потребує постійного вивчення та розробки, відповідно до подій часу. Саме на основі цього у жовтні 2014 року була проведена так звана антикорупційна реформа. Ідеться про закони України, спрямовані на протидію злочинності та корупції, а саме: «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки» № 1699VII; «Про Національне антикорупційне бюро України» № 1698VIІ; «Про запобігання корупції» № 1700VII (набрав чинності 26 квітня 2015 року); «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів» №1701VII. Крім того, Указом Президента України № 808/2014 від 14 жовтня 2014 року створено Національну раду з питань антикорупційної політики як дорадчий орган при Президентові України, діяльність якого спрямована на повноцінне й ефективне виконання ним своїх конституційних повноважень у зазначеній сфері.

Прийняттю Закону України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014–2017 роки» передувала широка дискусія, ініційована органами влади за участю фахівців-практиків у галузі права, науковців, представників громадськості, до якої з відповідними пропозиціями залучався й автор як представник Громадської ради Міністерства юстиції України й інших неурядових організацій.

Ініціювали розроблення, обговорення та подальше прийняття антикорупційного пакета законодавчих актів на вимогу учасників масових протестів в Україні наприкінці 2013 — на початку 2014 року. Громадськість виступала проти свавілля керівництва держави, чиновництва та корупції, що унеможливили в Україні дотримання прав людини і громадянина.

Новим Законом внесено ряд змін, які є жорсткішими та вимогливішими до осіб, що входять до кола суб’єктів, які є відповідальними за порушення його норм.

Аналізуючи зарубіжний досвід можна дійти висновку, що основними показовими чинниками боротьби з корупцією у різних країнах світу є:

• наявність у державі спеціалізованого антикорупційного органу;
• існування кримінальної відповідальності за такі види злочину; 
• активне залучення населення та громадян до заходів боротьби з корупцією;
• впровадження Етичного Кодексу або інших етичних норм для державних службовців;
• забезпечення високої заробітної плати державних службовців порівняно з іншими верствами населення;
• розробка та дієвість антикорупційного законодавства; політична воля уряду з проведення відповідних реформ.

Як приклад, можна розглянути Сінгапур. Ця країна одна з країн-лідерів, де корупція знаходиться на мінімальному рівні. Це досягнуто за рахунок цілого ряду антикорупційних принципів, зокрема:

- оплата праці державних службовців знаходиться на високому рівні, відповідно до середньої заробітної платні успішно працюючих у приватному секторі осіб;

- контрольована щорічна звітність державних посадовців про їх майно, активи і борги (прокурор має право перевіряти будь-які банківські, акціонерні та розрахункові рахунки осіб, підозрюваних у порушенні Акту про запобігання корупції);

- принциповість у справах про корупцію відносно високопоставлених урядовців для підтримки морального авторитету непідкупних політичних лідерів;

- ліквідація зайвих адміністративних бар’єрів для розвитку економіки.

У Швеції, наприклад, боротьба з корупцією була направлена на регулювання скоріше домашніх господарств, ніж приватних підприємств, і було засновано на стимулах (через податки, пільги і субсидії), а не на заборонах і дозволах. Було відкрито доступ до внутрішніх державних документів і створено незалежну та ефективну систему правосуддя. Одночасно шведський парламент і уряд встановили високі етичні стандарти для адміністраторів і стали домагатися їхнього виконання. Важливою умовою стала висока правова свідомість та культура. Швеція має один із найнижчих рівнів корупції в світі.

Варто зазначити, що в Данії, Швеції та Фінляндії немає спеціалізованих антикорупційних органів. Наприклад, у Швеції не існує навіть будь-яких спеціальних урядових програм по боротьбі з корупцією. Відповідальність за корупційні злочини та хабарництво передбачена загальним шведським законодавством, зокрема, Кримінальним кодексом, Кодексом про судочинство, Актом про аудит та іншими законодавчими і підзаконними актами або нормами міжнародних організацій, насамперед, Інтерполом. У Данії також не передбачено окремого пакету антикорупційних законів, однак, правопорушення такого роду караються кримінальним законодавством

Загалом, новий антикорупційний закон, на основі якого було створено нові контролюючі та превентивні органи з цього питання, увібрав досвід багатьох розвинутих країн. У країнах-лідерах з подолання корупції є інститути по боротьбі з корупцією усіх типів, проте є також такі країни, які взагалі не мають спеціалізованих органів по боротьбі з цим явищем. Отже, не можна говорити про переваги одного типу спеціалізованого інституту по боротьбі з корупцією над іншими. Саме тому, важливо наголосити на тому, що прийняття одного лише закону та розробки програм з подолання корупції не достатньо, оскільки одночасно з цим необхідно підвищувати правову культуру та свідомість населення.

Наприклад, Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області розроблено наказ від 22 грудня 2014 року № 456/7 «Пріоритети роботи Головного управління юстиції у Дніпропетровській області на 2015 рік», де одним з пріоритетів зазначено проведення заходів правоосвітницької спрямованості, у якому основна мета реалізації пріоритету полягає у підвищенні рівня правової освіти, формування у громадян правової свідомості, правової обізнаності та правової культури. Цей пріоритет реалізується за допомогою таких заходів, як: виступи у засобах масової інформації, лекції, семінарські заняття, бесіди, тижні права, години інформування, надання правових консультацій та інші заходи, передбачені Регіональною комплексною Програмою правової освіти населення на 2011 – 2015 роки, що затверджена рішенням Дніпропетровської обласної ради від 25 березня 2011 року № 74-5/VI.

А також, пріоритетом є проведення антикорупційних заходів задля попередження та профілактики корупційних правопорушень серед працівників органів юстиції Дніпропетровської області та удосконалення правових засад запобігання та протидії корупції в діяльності органів державної виконавчої служби.

Дані стратегії та заходи на їх реалізацію проводяться з урахуванням зростання рівня корупції та її поширення в масштабах геометричної прогресії в діяльності органів державної влади, що становить загрозу національній безпеці України, тому необхідно забезпечити негайне вжиття системних та послідовних заходів, які повинні мати комплексний характер і базуватися на єдиній антикорупційній стратегії держави.

Л.К. Маньковський, начальник Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області