У наш час і в нашій країні професія юриста користується заслуженою повагою, але досить часто в ЗМІ описують брудні комерційні чи політичні скандали, пов’язані з цією професією. Створюється враження, що вони існують лише для того, щоб розробляти й прикривати незаконні махінації для можновладців або тих, хто має гроші, не забуваючи при цьому про власні кишені.

Цього року виповнилося 87 років з дня смерті Анатолія Коні - видатного юриста Російської імперії, для якого вище за все в цьому світі були справедливість і торжество права. За довгі роки професійної діяльності Коні набув репутації «вартового чистої та безстрашної правди», бо не було випадку, щоб він зрадив свої переконання, віддав перевагу зручній неправді над незручною або навіть небезпечною правдою; а «гонораром» Коні не спокушався навіть тоді, коли цей «гонорар» йшов iз самого «верху» імперії й відмова від нього загрожувала «немилістю» й розжалуванням.

Коні народився 1844 року, а помер 1927-го. Протягом цього періоду в Російській імперії царювали чотири царі та відбулися дві революції, внаслідок чого країна перетворилася на «пролетарську». Коні став свідком правління Леніна й перших років формування тоталітарного режиму. У той апокаліптичний час він займався педагогічною, лекторською та письменницькою діяльністю.

Завжди, починаючи з ранньої молодості, Коні користувався надзвичайною повагою серед всіх тих, з ким він спілкувався (а серед них були такі відомі люди, як Лев Толстой). З тієї причини, що, як сказав письменник Чуковський, він зумів «в умовах неправосудного ладу робити суд праведним; і завжди був, за його власними словами, «слугою, а не лакеєм правосуддя». Під цим девізом пройшло все його довге життя - незалежно від того, хто і як правив Росією.

Велика частина судово-прокурорської діяльності Коні протікала за умов реакції в країні, що все посилювалася - від царя до царя. Тому все те, що він робив, можна вважати подвигом, - важко назвати інакше той факт, що ризикуючи кар’єрою і репутацією, не піддаючись тиску «самої царської величності», він залишався непідкупним і вірним ідеалам своєї професії.

Про свою роботу Коні писав так: «Я 50 років працював на «великій сцені» карного суду і правосуддя, і мені доводилося брати участь у драмах, трагедіях і комедіях життя. Скажу більше, я виконував усі старовинні амплуа - був лиходієм у очах звинуваченого як прокурор; був благородним батьком, керуючи присяжними й оберігаючи їх від помилок; був резонером, бо як обер-прокурор був зобов’язаний роз’яснити закон стареньким-сенаторам, і - нарешті - був і перебуваю першим коханцем богині Феміди (Правосуддя), будучи присутнім за її появи на Русі, любив її всією душею та приносив їй жертви». Дійсно, понад півстоліття Коні служив у імперській юстиції, підіймався ієрархічними сходами і в результаті посідав одне з перших місць у судовому світі.

Девізом професійної діяльності Коні була справедливість і істина - без них, на його думку, не може бути юриспруденції як такої. Недаремно російське передреволюційне суспільство так його поважало - він служив не владі й грошам, а істині. В одному своєму листі Коні пише: «Я завжди залишався вірним принципам і завжди служив не особам, і не собі, а справі». Постійне прагнення Коні до правди, ствердження - незалежно від обставин - принципу справедливості дозволяють порівнювати його з античними героями - такими, якими ми їх уявляємо.

Анатолій Коні, його блискучий талант, багатостороння освіченість, його погляди на життя, на свої професійні обов’язки, безстрашне слідування тому, що він сам вважав «великою справою правосуддя», сьогодні в нас стають основним орієнтиром в повсякденній роботі юристів, які працюють в різних галузях, в різних установах і відомствах, а саме: в органах юстиції, в нотаріаті, в судових органах, в органах прокуратури, в адвокатурі, в органах внутрішніх справ, в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях різних форм власності, і їх праця заслуговує поваги та високо оцінюється суспільством.

Г.Вакуленко

Начальник Томаківського районного управління юстиції