Хороша дитина – слухняна дитина. І найперший її обов’язок – в усьому підкорятися волі батьків чи інших дорослих, які й визначають, на що дитина має право, а на що – ні. Нинішні діти, більшість з яких обізнана з основними положеннями Конвенції про права дитини, вочевидь, і гадки не мають, що такий стереотип існував у суспільстві упродовж цілої низки століть. Вважалося, що лише повнолітня людина є повноцінним членом суспільства.

Ситуація почала змінюватися тільки на початку минулого століття – дорослі згадали, що всі вони родом з дитинства. У 1924 році Ліга Націй (прообраз ООН) прийняла Женевську декларацію прав дитини, в якій ішлося про захист дітей від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми тощо. У 1948 – році – через три роки після створення ООН – ця інституція прийняла Загальну декларацію прав дитини. Її основний постулат – те, що діти мають бути об’єктом особливого нагляду і допомоги.

Свято Всесвітній день дитини або день спільних дій в інтересах дітей виникло в середині минулого століття, а саме в 1954-му році, коли Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй затвердила свою резолюцію № 836 (IX), рекомендувавши всім країнам відзначати цей день, починаючи з 1956-го року. Спочатку дата святкування Дня дитини рекомендувалася виключно на розсуд кожної держави, яка визнає для себе доцільним відзначати цей день. Так виник Міжнародний день захисту дітей, який відзначається 1-го червня. Пізніше, 20-го листопада 1959-го року прийняли «Декларацію прав дитини». Потім, в 1989-му році, також 20-го листопада всесвітнім співтовариством була прийнята «Конвенція прав дитини» та питання з єдиної для всіх датою святкування цього дня було вирішено само собою. Тепер в офіційних документах всесвітньої організації об’єднаних націй фігурує саме ця дата.

Метою святкування Всесвітнього дня дитини є привернення уваги широкої громадськості, організацій та урядових установ до питань, спрямованим на практичну реалізацію заходів щодо забезпечення благополуччя дітей в усьому світі.

У 1959-му було прийнято 10 коротких статей Декларації прав дитини, яка мала лише рекомендаційний характер. А 20 листопада 1989 року прийнято нинішню «Всесвітню дитячу конституцію» – Конвенцію ООН про права дитини. У ній вміщено повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на громадянство, на піклування батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини, право на свободу совісті та релігії, на освіту, на відпочинок, на особливий захист тощо.

Україна приєдналась до цього документа 27 вересня 1991 року і постійно робить кроки для того, аби права дітей були захищені у всіх аспектах.

Норми цієї Конвенції заклали базу національного законодавства України у сфері захисту прав дитини, визначили стандарти, яких необхідно досягти в нашій державі, щоб з упевненістю та відповідальністю можна було заявити про те, що кожна дитина захищена.

Але яка б не була розумна і талановита дитина, вона все ж потребує опіки, уваги, турботи, любові та захисту і постійної підтримки дорослих.

Захист інтересів і прав дитини – це один з найголовніших пріоритетів у діяльності різних державних інституцій, які мають працювати на терені захисту прав дитини, щоб кожна дитина почувала себе захищеним законом повноцінним членом суспільства.

Г.Вакуленко, начальник Томаківського районного управління юстиції